Управління ризиками в DeFi: патерналізм проти невидимої руки

У динамічному ландшафті децентралізованих Фінанси (DeFi) управління ризиками є основою, на якій будуються протоколи сталого кредитування.

Завдання полягає в тому, щоб знайти тонкий баланс між патерналістським управлінням ризиком (тобто пороги для запозичень визначають керівники DAO та ризик-менеджери) і дозволом невидимій руці вільного ринку визначати толерантність до ризику.

Майкл Бентлі, генеральний директор Euler Labs.

Оскільки простір зростає, важливо, щоб ми правильно розуміли компроміси, притаманні різним моделям управління ризиками.

Euler v1 служить спонуканням до роздумів ілюстрацією постійних дебатів між незмінним і керованим кодом. У той час як Euler v1 прийняв патерналістський дизайн протоколу з кодом, керованим децентралізованою автономною організацією (DAO), яка могла адаптуватися до економічних змін або виявлення помилок, він зіткнувся з критичним поворотним моментом на початку 2023 року: експлойт на 200 мільйонів доларів .

Дивіться також: Хакер, який стоїть за атакою Euler на 200 мільйонів доларів, вибачився та повернув кошти

Незважаючи на ретельний аудит, страхування та значну винагороду за помилку, встановлену під час запуску, виявилася, здавалося б, незначна помилка, що призвело до виправлення коду з подальшим додатковим аудитом і голосуванням за DAO протягом місяців, що передували атаці. Однак це виправлення ненавмисно виявило більший вектор атаки, кульмінацією якого став експлойт минулого року.

Незважаючи на те, що врешті-решт ми вжили заходів , які призвели до ONE з найбільших відновлень у Крипто , усе одно виникає запитання: чи є патерналізм у DeFi за своєю суттю поганим?

Я досі вважаю, як завжди, що патерналізм — це компроміси та особиста толерантність до ризику. Зрештою, користувачі повинні самі зважити передбачувані ризики та вирішити, що їм підходить.

Уявіть собі протокол кредитування, де позичальники використовують USDC як заставу для забезпечення позик в ETH. Визначення оптимального співвідношення позики до вартості (LTV) для цієї транзакції стає важким завданням. Ідеальний LTV постійно змінюється під впливом таких факторів, як волатильність активів, ліквідність, ринковий арбітраж тощо. У швидкоплинному світі DeFi обчислення ідеального LTV у будь-який момент є непрактичним.

Таким чином, дизайн протоколу кредитування потребує евристичних і прагматичних виборів. Це призводить до трьох широких класифікацій моделей управління ризиками.

Сьогодні найпопулярнішою формою управління ризиками для протоколів кредитування DeFi є «патерналістська» модель, якою керують DAO та організації з управління ризиками, такі як Gauntlet, Chaos і Warden. Я називаю це «патерналістською» моделлю, оскільки вона має тенденцію припускати, що керівний орган — будь то DAO чи інша форма організації — краще розуміє толерантність до ризику, яку повинні приймати її користувачі, ніж самі користувачі.

Цей «глобальний» підхід, прийнятий такими протоколами, як Euler v1, Compound v2, AAVE v2/v3 і Spark, передбачає відносно консервативне встановлення коефіцієнтів LTV. Якщо середовище ризику погіршується, керівництво може відкоригувати коефіцієнти LTV для всього протоколу для всіх користувачів.

Дивіться також: Голосування спільноти AAVE за розгортання версії 3 на Ethereum

Хоча ця модель забезпечує ефективність капіталу для позичальників і запобігає фрагментації ліквідності, вона не позбавлена ​​недоліків. DAO складаються з людей з різними навичками, багато з яких можуть не мати кваліфікації, щоб безпосередньо голосувати за параметри ризику.

Делегування права голосу може допомогти передати контроль в руки більш кваліфікованих членів DAO, але це лише допомагає централізувати прийняття рішень в руках кількох осіб, які часто володіють значною владою. Навіть якщо ці спеціалісти приймають «хороші» рішення, управління DAO потребує часу, і рішення можуть бути реалізовані не досить швидко, якщо середовище швидко змінюється.

Управління також змушує користувачів протоколу приймати або відхиляти один результат ризику/винагороди, хоча насправді користувачі мають дуже різні допуски. Це також, мабуть, навчає користувачів очікувати, що ризик буде керовано за них, отже зумовлюючи користувачів покладатися на патерналістське управління ризиками, що потенційно перешкоджає їхній здатності приймати обґрунтовані рішення щодо ризику/винагороди для себе в майбутньому.

Принципи вільного ринку, що лежать в основі моделі «невидимої руки», дають можливість кредиторам активно вибирати свої переваги щодо ризику/винагороди. « Невидима рука », вперше створена економістом Адамом Смітом, є метафорою невидимих ​​сил, які рухають економіку вільного ринку до оптимальних рішень. Хоча це, звичайно, не безпомилковий, він є основою більшості капіталізму вільного ринку сьогодні.

Такі протоколи, як Kashi, Silo, Compound v3, Morpho Blue, Ajna та FraxLend, дозволяють кредиторам робити депозити в різні (здебільшого) нерегульовані ізольовані пули, пропонуючи гнучкість у коефіцієнтах LTV на основі принципів вільного ринку. Маючи на вибір багато пулів, користувачі можуть вільно позичати в широкому діапазоні можливих коефіцієнтів LTV (та інших параметрів ризику). Деякі можуть застосувати обережний підхід, кредитуючи з низькими коефіцієнтами LTV і залучаючи менше позичальників, тоді як інші можуть бути більш відкриті до ризику та кредитного плеча.

Дивіться також: Наступне покоління автоматизованих розрахунків

Це, у свою чергу, дозволяє з’являтися різні варіанти використання позик і запозичень. На протокольному рівні все часто буває дещо простіше з моделями вільного ринку. Відсутність управління дозволяє створювати незмінні примітиви, які можуть використовуватися будь-ким. Складність і специфіку продукту можна перенести на рівень агрегації або рівень інтерфейсу користувача (див. нижче). Хоча це не обов’язково зменшує складність системи в цілому, це спрощує складність довіреної кодової бази для підмножини користувачів, які раді самостійно керувати своїми ризиками.

Однак цей підхід T позбавлений власних проблем, таких як фрагментація ліквідності, що ускладнює зв’язок між кредиторами та позичальниками. Ізольовані пули не тільки ускладнюють пошук ONE одного позикодавцям і позичальникам, але й часто роблять запозичення дорожчими (навіть якщо користувачі можуть знайти збіг). Це тому, що в більшості ізольованих ринкових протоколів кредитування позичальники використовують заставу, яка не приносить їм прибутку (тобто Morpho Blue, Compound v3, FraxLend).

На відміну від цього, у протоколах монолітного кредитування позичальники можуть одночасно використовувати актив як заставу та надавати його в борг одночасно. Це може суттєво зменшити витрати на запозичення та навіть зробити запозичення прибутковим , уможливлюючи арбітраж процентної ставки (через «керрі-трейд»). І з більшим запозиченням приходить більший дохід для кредиторів. Але безкоштовного обіду тут немає. Кредитори наражаються на ризики повторної застави за протоколами монолітного кредитування, а не за протоколами ізольованого кредитування.

Дивіться також: Повторна застава може бути поширеною в традиційних Фінанси , але ніколи не працюватиме з Bitcoin

Агрегатори є рішенням недоліків ізольованих пулів. Іноді стверджується, що агрегатори допомагають вирішити проблему фрагментації ліквідності, пов’язану з ізольованими пулами, оскільки ізоляція значною мірою абстрагується для кредиторів. Однак кредитори — це лише половина рівняння. Навіть коли кредитори використовують агрегатори, картина для позичальників все одно фрагментована. Агрегатори дозволяють користувачам розміщувати активи в керованому пулі, де управління ризиками делегується місцевому менеджеру з ризиків. Вони абстрагуються від складності ізольованих пулів, пропонуючи пасивний доступ до різноманітних можливостей ризику/винагороди.

Агрегатори сьогодні мають кілька варіантів. Існують нейтральні агрегатори, такі як Yearn і Idle, які, як правило, агностики щодо Ринки кредитування, на яких вони вносять депозити. Вони просто намагаються максимізувати ризик/винагороду для своїх користувачів, незалежно від способу отримання винагороди. І є більш протекціоністські агрегатори, такі як MetaMorpho, які більш впевнені у тому, звідки береться прибуток, зазвичай намагаючись керувати ризиком, зберігаючи капітал у власній екосистемі чи продуктах.

Хоча агрегатори підвищують гнучкість для кредиторів, вони супроводжуються додатковими комісіями та властивими патерналістськими недоліками. І вони нічого не роблять для вирішення проблем, з якими стикаються позичальники, які все ще змушені працювати з фрагментованим досвідом і можуть потребувати своїх додаткових стратегій або моделей для ефективного управління ризиками.

Щоб справді масштабувати децентралізоване кредитування та конкурувати з традиційним Фінанси, DeFi потрібна екосистема кредитування з модульністю в CORE, в якій різні конструкції протоколів задовольняють різні потреби користувачів. Немає універсального рішення для створення протоколу кредитування.

Протоколи регульованого монолітного кредитування забезпечують ефективність використання капіталу, але не мають різноманітних можливостей ризику/винагороди. Ізольовані Ринки кредитування, якими керує невидима рука, пропонують гнучкість, але страждають від фрагментації ліквідності та високої вартості запозичень. Агрегатори, вирішуючи деякі проблеми, створюють власний набір проблем.

Саме тут протоколи, що використовують модульність, справді сяятимуть — за своєю конструкцією вони сприятимуть створенню та використанню високонастроюваного досвіду — подолання розриву між монолітними протоколами кредитування та ізольованими пулами. Визнаючи різноманітні переваги користувачів, вони дозволять розгортати та взаємозв’язувати налаштовані сховища кредитування в середовищах без дозволу.

Дивіться також: 5 «невирішених проблем» Крипто за словами Хасіба Куреші

Модульність знаменує зміну парадигми компонування та підключеності DeFi. Такі протоколи, як Euler v2, дозволять користувачам плавно перемикатися між різними моделями управління ризиками на основі їхніх уподобань. Справжня свобода полягає не у виборі між патерналізмом і невидимою рукою; це можливість плавно перемикатися між будь-якою моделлю, яку ви віддаєте перевагу, у будь-який час.

Саме ця гнучкість сприятиме інноваціям і зростанню завдяки мережевим ефектам у міру розгортання все більш різноманітних типів сховищ.

В CORE філософії дизайну Euler v2 лежить конектор Ethereum Vault Connector (EVC), який створюється власними силами. Незважаючи на те, що EVC ще не розгорнуто, наразі він проходить ретельні перевірки, перевірки та підтримується значними винагородами за помилки. Після запуску це стане основою, на якій користувачі зможуть будувати сховища на верхніх сховищах. Цей агностичний підхід враховує як незмінні, так і керовані переваги. Користувачі, яким потрібна простота незмінних сховищ без керування, можуть створювати та використовувати їх без дозволу.

З іншого боку, ті, хто бажає патерналістського досвіду під керівництвом DAO, організацій з управління ризиками або спеціалізованого рівня агрегатора, можуть вибрати цю альтернативу. Важливо те, що базовий код зберігає нейтральність, надаючи користувачам свободу висловлювати свої особисті переваги.